"Вiртуальне мiсто Рiвне" © www.rivne.org
Як же розвивалося місто. Археологічні знахідки доводять нам, що на
території на якій воно розкинулося, прожинали люди в часи мідного віку
(IV – ІІІ тисячоліття до н.е.), ранньої бронзи (кінець III початок II
тис. до н.е.), землеробські та скотарські племена. Римські знахідки –
щит, статуетки І – ІІ ст., - свідчать про зв'язки місцевого населення з
римськими провінціями. Проживало тут деякий час слов'янське плем'я
древлян.
З кінця X ст. територія Рівного в складі Володимирського князівства
була в залежності від Києва, з другої полонини XII ст. - першої
половини XIII ст. входила до складу т.зв. Погорини, яка кілька разів
переходила з рук у руки київських та волинських князів.
З 1200 до 1340 року територія нинішнього міста належала до
Галицько-Волинського князівства. Саме до цього періоду відноситься
перша письмова згадка про Рівне - 1283 рік, коли під цим населеним
пунктом відбулася битва польських та литовських військ.
Після розпаду цього князівства 1340 року територія нинішнього міста в
складі волинських земель відійшла до Великого князівства Литовського.
Адміністративне територія Волині була поділена на три староства.
Територія нинішньої Рівненської області, а в її складі і Рівне,
відійшла до Луцького староста.
Па початку XV ст. Рівне згадується як село луцького землевласника
Дичка, Один з його нащадків Івашко Дичко в 1461 році продав свій маєток
волинському князю Семену Несвицькому за «300 кіп широких грошей
празьких».
А в 1481 році за дочкою князя Несвицького Анастасією переходить Рівне
до Гольшанських і тоді ж король польський і великий князь литовський
Казимір надає поселенню Рівне магдебурзьке право, за яким воно
зрівнялося з іншими містами, що мали своє самоврядування. Найбільш
достойні люди увійшли до складу міської ради. У місті був і свій
лавницький (купецько-міщанський) суд, який розглядав карні та цивільні
справи.
У XVI ст. Рівне перейшло до князів Острозьких. Саме тоді місто
з'являється на географічних картах, зокрема на карті, яку склав
«батько» польської картографії Бернард Ваповський. Ця карта вийшла в
римському виданні Птолемеєвої «Географії» (1507-1508 рр.). А у 1554
році Рівне вже зазначено на карті Європи відомого фламандського
картографа Меркатора, а також на картах Вапеліуса (1555), В.Гродецького
(1562), Гастальді (1562), А.Пограбія (1570), С.Сарницького (1585) та ін.
Після Люблінської унії 1569 року Рівне разом з іншими українськими містами опинилося у складі Польщі як місто Луцького повіту.
Відомо, що за Андрусівським договором 1667 року Україна була поділена
між Росією та Польщею, в результаті чого правобережну Україну, а в її
складі і Рівне захопила Польща.
Тоді Рівне було волосним центром Луцького повіту Волинського
воєводства. Цікаво, що за планом, виконаним в 1765 році варшавським
архітектором Таушером, воно складалося з чотирьох частин (центральної
частини, передмістя Острозького, Волі (економії або комісаріату),
передмістя Дубенського), мало 370 будинків.
Макет Рiвного, що виготовлений працiвниками обласного краєзнавчного музею
у вiдповiдностi до плану архiтектора Таушера (1765 рiк)
У 1793 році Рівне у складі правобережної України увійшло до Російської
імперії і стало окружним (повітовим) містом Волинського намісництва, а
з 1797 року - повітовим центром Волинської губернії.
До складу Рівненського повіту тоді входило ряд, волостей Березнівська,
Висоцька, Вирівська, Деражненська, Дубровицька, Дядьковицька,
Клеванська, Костопільська. Кустинська, Любиковицька, Межиріцька,
Немовицька, Рівненська, Селищанська, Степанська, Стидинськм, Тучинська.
У новоствореному повіті урядові посади займали в основному росіяни,
проводилась широка русифікація краю.
У роки боротьби українського народу за свою незалежність (1917-1920
рр.) рівняни пережили чимало горя. Місто переходило з рук у руки. Його
жителі зазнали немало лиха від польських, німецьких, російських
окупаційних режимів. Не раз будівлі міста охоплювали пожежі.
У 1917 році в Україні, в т.ч. й в Рівному, встановилося двовладдя
Української Центральної Ради та російського тимчасового уряду. У
1917-1918 роках у Рівному працювала повітова народна рада, яку очолював
І.Коваленко, головою міської управи був Ф.Сумневнч. Рівне як повітовий
центр входило до складу Волинської губернії з центром у Житомирі.
4 березня 1918 року згідно із «Законом про новий
територіально-адміністративний поділ України» Рівне мало стати центром
однієї з 30 земель України - Погорини, до складу якої мали увійти
Рівненський, Острозький, Заславський, Кременецький, південна частина
Дубенського і західна частина Старокостянівського повітів. Проте цей
поділ не було втілено в життя у зв'язку з подіями воєнного часу.
На початку квітня 1919 року у місто прибув уряд Української Народної
Республіки, де його 9 квітня було переформовано. Новий уряд очолив
Борис Мартос. Тут же було проведено і реорганізацію Директорії, яку
очолював Симон Петлюра.
Але 24 травня 1919 року місто було захоплено військами
Новгород-Сівереької бригади І-ої української радянської дивізії. У
місті було відновлено органи радянської влади, зокрема почав працювати
ревком. Органи ЧК знищували передову рівненську українську інтелігенцію.
13 серпня 1919 року місто було захоплено польськими військами. 9
вересня воно включається до складу новоутвореного Волинського округу. У
Рівному було створено повітові та міські органи управління.
У роки Української демократичної революції 1917-1920 рр. складний
період переживала Україна, а у її складі і Рівне. Влада тут. як було
сказано вище, часто мінялася. Так. у місті органи Центральної Ради
існували 11,5 місяця (345 днів), гетьманату - 195 днів. Директорії - 6
місяців (180 днів), радянської влади у 1918 році - 22 дні, у 1919 році
- 112 днів, у 1920 році - 47 днів, разом - 181 день.
Проте історичні умови склалися так. що 19 вересня 1920 року польські інтервенти знову захопили місто.
4 лютого 1921 року (ще до підписання Ризького мирного договору)
територію Рівненщини було поділено та включено до складу новоутворених
Волинського та Поліського воєводств Польщі. Рівненській повіт (з
центром у м. Рівне) віднесено до складу Волинського воєводства
(адміністративний центр - м. Луцьк).
Головним органом міського самоврядування м. Рівного в 20-30-ті роки
магістрат, будинок якого стояв приблизно на тому місці, де нині
розташоване кафе «Олеся».
А після приєднання Західної України до Української РСР Указом Президії
Верховної Ради СРСР від 04.12.1939 р. створено Ровенську область з
центром у м. Ровно. Місто одночасно стало центром Ровенського району.
28.06.1941 р. Рівне захопили гітлерівці. 03.07.1941 р. у місті було
створено управління Рівним. Головою міської управи став фармацевт
Полікарп Бульба. Професора (вчителя) гімназії Івана Сав'юка було
призначено другим посадником, правника Сергія Іллюка - першим членом
управи, Назара Шевчука другим.
20 серпня 1941 року значна частина українських земель була включена до
складу т.зв. рейхскомісаріату «Україна» з центром у м.Рівне.
Рейхскомісаріат «Україна» з територією в 339,2 тис. км2 був поділений
на 6 генеральних округ, серед них була генеральна округа Волині і
Поділля. До неї було включено Рівненську, Волинську,
Кам'янець-Подільську області, а також південні області нинішньої
Білорусі, де проживало українське населення. Центром цієї округи стало
місто Рівне і складалася вона з 24 округ (гебітів).
У склад Рівненського гебіту входили райони: м. Рівне - місто, Рівне -
сільський, Олександрія, Гоща, Клевань, Корець, Межирічі, Мізоч, Остріг,
Здолбунів - місто, Здолбунів -сільський, Тучин. Площа гебіту складала
3634 км2, населення - 175 401 чол.
31 серпня 1941 р. у Рівному було створено Українську раду довір'я на
Волині, яку очолив Степан Скрипник (згодом патріарх УАПЦ Мстислав). До
її складу увійшло 23 члени, і серед них такі визначні люди Рівненщини,
як письменник Улас Самчук, один з організаторів УПА на Волині Ростислав
Волошин, відомий діяч ОУН уродженець Клеваня Олександр Бусел та інші.
Але фактично влада у Рівному, як і на всій окупованій території,
перебувала в руках фашистів. Поліційну та господарську владу тут
здійснювали окружні та міські комісаріати, в т.ч. й у Рівному.
У Рівне прибули сотні гітлерівських чиновників різних рангів:
комісарів, інспекторів, фюрерів і т.д., які не лише дотримувалися вимог
гітлерівського окупаційного «нового порядку», але активно виявляли
ініціативу в грабежі матеріальних і культурних надбань. Цей апарат
цивільної адміністрації разом з органами СС і поліції підкорявся
рейхсфюрерові і шефові німецької поліції. Окупанти мали у своєму
розпорядженні різноманітні поліційні сили, які слідкували за порядком.
Їх основним завданням було утримання населення окупованих територій у
послуху і ліквідація всіх спроб опору.
Саме ці органи чинили страшні злочини. Так, у місті за далеко не повними даними знищили 121 тисячу мирних людей.
Після 2 лютого 1944 року, коли у місто увійшла червона армія, у Рівному
та на Рівненщині відновлюються обласні, міські та районні органи.
Назавжди в історію міста увійшла постанова Президії Верховної Ради
Української РСР № 1183-ХІІ «Про приведення назви міста Ровно і
Ровенської області у відповідність до правил українського правопису»
(1991), згідно з якою місто Ровно іменувалося Рівне, а область -
Рівненська.
Сучасна центральна частина мiста Рiвне (200? рiк)
Отже, протягом віків адміністративно-територіальний поділ території, на
якій розташоване місто Рівне, пройшов складний і нелегкий шлях. Адже ця
територія входила до складу Української Держави (ІХ ст. - 1341),
Козацьке-гетьманської держави (1648 - кінець ХVIII ст.), державного
відродження України (1917-1920 рр.). В останні періоди територія міста
була під пануванням іноземців-загарбників (польських, російських,
німецьких, російсько-більшовицьких), які, захопивши наш край,
встановлювали свій окупаційний режим, спрямований на запровадження й
утримування своєї влади.
|
Дом свадеб